Казка про хлопчика, який не вмів гратися

Жив – був хлопчик, звали його Петриком – забіякою. Але згодом ім’я забулося, і всі називали хлопчика Забіякою. Річ у тім, що він не вмів гратися: ніколи нікому не поступався, не дотримувався жодних правил гри. Хлопчик так набрид всім дітям, що вони не хотіли з ним гратися, і він завжди грався сам. «Мені не потрібні друзі», — думав хлопчик, полюбляючи фантазувати й уявляти різних неіснуючих тварин.

Спочатку він уявляв Єдинорога Сім дзвіночків, який катав його цілий день. А коли Петрик поспішав додому, то забув подякувати тварині. Наступного дня хлопчик вигадав Змієлова, який показував фокуси, а потім швидкого літаючого Свинсліка.

І завжди Петрик – забіяка думав погано про дітей: «Хай вони і не мріють, що я залишу їх у спокої, я ще придумаю таке…».

І вигадав нову тварину. Вона була дуже страшна: з червоною гривою, плямистим тілом, пащею, повною гострих зубів.

— Чому ти стоїш? – закричав Петрик. – Шукай дітей!

— По – перше, — писклявим голосом промовило Страховисько, — не кричи на мене. Я тобі не хто – небуть, а Страховисько, і зі мною так не можна. По – друге, я нікого шукати не буду, ти мене придумав, сам зі мною і грайся. І не сердь мене, а то дізнаєшся, які в мене гострі кігті та зуби.

— Добре, добре, — злякався Петрик. – Скажи, як ти хочеш гратися? Цілий день Петрик – забіяка повзав, бігав, стояв стрункою по команді тварини, яку придумав, і мав надію, що завтра придумає щось інше. Ввечері хлопчик хотів піти додому. Страховисько загородило дорогу: «Ти чого такий неввічливий? Де твоє «спасибі» за гру? Де твоє «до побачення»? Я зараз проковтну тебе, якщо ти такий поганий! Я хочу з тобою до тебе у гості?». І Петрик тремтячим голосом подякував за гру, промовив «до побачення». Але сказав, що додому взяти не може, бо в нього немає ліжка, щоб покласти тварину спати. Завтра він все приготує, і тоді Страховисько буде з ним назавжди. Хлопчик подумав, що наступного ранку тварина зникне, як було завжди з усіма вигаданими тваринами.

Але вранці тварина чекала його біля дверей. І знову Петрик весь день виконував те, що хотіло Страховисько. Цілу ніч хлопчик думав. Як перемогти злу тварину?

Але раптом почув її писклявий голос: «Ми ж з тобою однакові, будемо жити разом, і всі нас боятимуться. А що таке «мама»? І – і – і… Мамулин синок!».

— Як ти смієш так говорити про мою маму?

— Я все смію, я – це ти!

Петрик злякався: невже нічого не можна зробити? Я ж можу стати добрим і веселим, я не хочу бути поганим і злим. Я зараз же скажу Страховиську,що не хочу з ним дружити, я хочу стати добрим і вихованим хлопчиком. І якщо він зміниться, то ми будемо друзями.

Петрик пішов шукати Страховисько, але його ніде не було, воно зникло.