У дитячому садку дитина зіткнеться з різними ситуаціями. Познайомити з ними допоможуть твори для дітей. Найчастіше в літературі описана ситуація дитячої жадібності (В. Осєєва «Сторож», А. Потапова «Моє», О. Буцень «Жаднуля», Н. Калініна «Ольчина лопатка» і «Хіба так граються?»).
Миколка заліз у пісочницю, розчепірив руки й заявив:
— Моє!
— Чому твоє? — несміливо заперечила маленька Лариса, обтрушуючи від піску руки.
— Тому що моє! — грізно сказав Миколка й розтоптав будиночок, побудований з піску Ларисою. Дівчинка вилізла з пісочниці й пішла до клумб нюхати квіти.
Миколка зліпив паску, насипав горбок, прорив канавку, увесь час поглядаючи на Ларису. Вона стояла біля клумб і розглядала гарну червону півонію. Крекчучи, вибрався Миколка з пісочниці й направився до клумб. Він відсунув Ларису плечем, нахилився до півонії й сказав:
— Моє!
Лариса нічого не встигла відповісти, як з півонії вилетів величезний коричневий джміль. Він ударив Миколку прямо в чоло, сердито задзижчав і, розчепіривши волохаті лапки, зібрався впитися йому в щоку.
— Ай-я-ай! — закричав Миколка, затуляючи обличчя руками, і кинувся до виховательки, яка сиділа на лавочці.
— Злякався? — запитала Ганна Іванівна, коли Миколка вткнувся їй у коліна.
— А чого він? — поскаржився Миколка.
— Він продзижчав: «Моє-е!» — відповіла Ганна Іванівна. — Зовсім як ти в пісочниці.
Підвівся Миколка, підійшов до Лариси, взяв її за руку:
— Ходімо, я тобі покажу, як фортецю ліпити. Потім озирнувся на виховательку й крикнув:
— Але я ж не дзижчав!