Казки про дитячий садок, хороший приклад сформувати у малюка позитивне ставлення до дитячого садка, та для тих діток, які вже відвідують та важко проходять адаптацію. Казка допоможе "пережити", "програти" ситуацію та знайти вирішення проблеми. Дитина буде відчувати себе більш впевненою та спокійною.

в оповіданнях, які написані в 1960-ті роки, зустрічаються ідеологічні, географічні й інші елементи, характерні для минулої епохи, однак, якщо твір гарний, то ці моменти принципово не заважають сприйняттю. Батьки можуть або опустити цей момент, не читати його, або спокійно прочитати й коротко пояснити.

Або можливо самім складати казки

педагог і дитячий психолог @pe_psy_kot (Інстаграм-сторінка) поділиться з нами технікою створення ідеальної діагностичної казки, яка допоможе розпізнати будь-які проблеми в дитячому саду - і з вихователями, і з іншими дітьми. ⠀

1. Перше правило - складати і розповідати казки можна тільки в хорошому настрої, спокійно, без тривоги, інакше ваш стан передасться слухачеві. І тоді це буде зовсім не допомога.

2. Далі придумуємо героя. Співзвучне (але не те ж саме) ім'я, така ж сім'я, будинок і дитячий сад. І, звичайно, риси - ті, які сама дитина вважає своїми. Як зовнішні, так і внутрішні.

3. Місце дії. Воно може бути як в реальному світі, так і в чарівній країні. А можна перемішати одне з іншим в будь-яких пропорціях. І для кожної нової казки підбирати свою «суміш».

4. Починаємо історію з ситуації очима дитини. Як бачить вонп, а не як думаєте ви. «Серьожа вважав, що ходити в садок - не найприємніше заняття на землі», - хоч ви і на 100% впевнені, що треба навпаки.

5. По ходу сюжету створюємо ситуації, в яких виявляється дитина. Барвисто описуємо ту їх частину, яка вам вже відома (небажання йти в сад, скарги тощо.)

6. Кульмінація - задаємо питання. «Як думаєш, що зробив / про що подумав Сергій?» / «Як тобі здається, що сталося з ним в садку?» і т.п., виходячи з вашої ситуації. А якщо у відповідь звучить «не знаю», запропонуйте вгадати - «вгадай-ка» взагалі головний помічник у творі казок.

7. Звертаємо увагу на коментарі і питання дитини - в них криється те, що страшно / соромно запитати безпосередньо.

8. і побільше гумору - він розряджає обстановку, знімає тривогу та й просто додає будь-якій історії фарб

Пропонуємо декілька казок, які допоможуть малюкові швидше адаптуватись до умов дитячого садочка.

5 аудіоказок про дитячий садок на ніч \ Казки про садочок \ Збірка казок \ Тімака

Едуард Успєнський "Віра та Анфіса у дитячому садку"

https://xn--80aaukc.xn--j1amh/vira_ta_anfisa_u_ditsadku.html

Аудіоказка "Віра та Анфіса у дитячому садку". Е.Успєнський. Казка.укр

Олег Буцень "Так чи не так"

https://xn--80aaukc.xn--j1amh/tak_chi_ne_tak5.html

Як Льоня чергував

Прийшов Льоня в дитячий садок, а йому вихователька Марія Петрівна каже:

— Сьогодні Клави не буде, ти за неї почергуй.

Зрадів Льоня. Він ще ні разу не чергував. Він тільки недавно почав ходити у дитячий садок.

Надів фартушок, походжає собі по кімнаті, задоволений такий. Скрізь чисто, прибрано, все на місці стоїть.

Бачить Льоня: зайшла до кімнати маленька білявенька Зіночка, Стала коло акваріума, роздивляється, як золоті хвостаті рибки у воді граються.

— Відійди від акваріума, — каже їй Льоня. — Бо зачепиш ще — впаде, розіб'ється.

Знизала Зіна плечима, відійшла, нічого не сказала. Адже Льоня сьогодні черговий.

А Юрась узяв грузовик, посадив у нього плюшевого ведмедика і возить його по кімнаті.

— Не вози, — каже йому Льоня, — ще паркет подряпаєш.

І забрав грузовик.

Тільки-но хотіли Валя й Женя взяти кубики, а Льоня не дає.

— Не можна, — каже. — Порозкидаєте ще.

— А от і можна, — засперечалася з ним Валя. — Ти просто не вмієш чергувати.

— Я? — аж спалахнув Льоня. — Дивись, який у мене порядок. Чому ж не вмію?

Так чи не так?

ПРО КОМАРИКА ЗЮЗЮ

Жив на світi комарик Зюзя. Звичайнісінький собі комарик-дошколярик. Але дуже непосидючий і неслухняний.

Всі комарики-дошколярики в комариному дитсадку слухаються виховательку Комарію Комарівну, не пустують, не бешкетують. А Зюзя слухатись не хоче й тільки дзижчить зухвало:

- Я с-сам вс-се з-знаю! I вз-загалі, дуж-же с-слухняні нічого в ж-житті не дос-сягають. А дос-сягають с-саме нес-слухняні!

Це так його знайомий хуліган Трутень із сусіднього вулика навчив...

Одного разу полетів комариний дитсадок на прогулянку до лісу. Летять гарненько парами. Комарія Комарівна попереду. Весь час озирається і научає:

- Будьте, дітки, обережнії Не розлітайтеся! В лісі стільки всякої небезпеки...

А Зюзя, що летів, як завжди, позаду, без пари, на ті слова - аніякісінької уваги!

- Я с-сам вс-се з-знаю! - І гайнув між кущів.

Та раптом - тиць у щось!. І - приліпився. Хотів одліпитись, але ще більше заплутався. Ой леле! Та це ж павутиння. Його павук Павуло Павулович між кущами напнув - на поживу чатує. Побачив він Зюзю, лапки радісно потер, захихикав:

- Хи-хи-хи! Попався! Дрібнота, правда, але на закуску для апетиту згодиться.

І вже йде, на павутинні погойдуючись, до Зюзі.

- Ой-ой! - закричав Зюзя.- Рятуйте!Але Комарія Комарівна з дитсадком далеченько одлетіли, не чують.Плаче Зюзя, репетує. А павук Павуло Павулович усе ближче та ближче...

Аж тут Комарія Комарівна обернулася:

- Де Зюзя?!

Комарики-дошколярики на всі боки роззираються. Нема неслуха. Зник, як булька на воді. Повернули вони щодуху назад.

А павук уже лапу до Зюзі простягає.

- Ой-ой-ой! - відчайдушне заволав Зюзя.- Пропадаю!Почула Комарія Комарівна. Почули комарики-дошколярики. Почули та вже й побачили.

- Не підлітайте, дітки, близько! Це небезпечної Я сама! - загукала Комарія Комарівна і мерщій до Зюзі. Схопила за крильця, тягне щосили. Та не може його з липкого павутиння вирвати.

А павук наближається й наближається. Радий, задоволений!

- Зараз і вихователькою, і всім дитсадком пообідаю! Хи-хи-хи!

- Хлопчики й дівчатка! - вигукнув тут найслухняніший комарик Макарик.- Нумо всі гуртом! За лапки берімося швидше!

Взялися всі комарики-дошколярики за лапки, Макарик за виховательку вчепився. Та я-ак смикнуть!

Вирвали Зюзю з павутиння.

Павучисько тільки щелепами клацнув з досади...

Тепер Зюзя не пустує, не бешкетує, у парі з комариком Макариком літає і міцно його за лапку тримає.

КУЗЬКА ІДЕ В ДИТЯЧИЙ САДОК

Жило-було маленьке кошеня на ім'я Кузька. Він був сіренький і тільки вушка біленькі. І була у Кузьки мама - велика смугаста кішка Мурка.

Якось мама каже Кузі:

- Завтра ти вперше підеш у дитячий садочок для кошенят.

- Дитячий садок? А що це таке? - трохи злякавшись, прошепотів Кузька.

- Дитячий садок це таке місце, де маленькі кошенята разом граються, сплять та їдять, - посміхнулась мама-кішка.

- Матусю, а мій товариш Гавкунчик теж там буде?

- Ні, Гавкунчик ходитиме в дитячий садок для цуценят. Але ввечері та у вихідні ви будете зустрічатись та розповідати одне одному, як ви гарно проводили час у дитячому садочку, чого нового дізнались та в які ігри грали, - пояснила мама.

Кузька уважно слухав маму, все зрозумів, але в нього не було ніякого бажання йти до садочка. Він не міг уявити, як зможе довго залишитись без матусі. А ще там не буде Гавкунчика. Кошеня довго немогло заснути, перекочувався з боку набік та все міркував про дитячий садок.

- Кузенька, прокидайся, вставай, пий молочко,почисть зубки та ходімо до садочку! - почуло кошеня мамин голос. Вставати з ліжка зовсім не хотілось, але й засмучувати маму теж.

Насправді, Кузька сподівався, що матуся передумає і, замість того, щоб йти у садочок, піде з ним на прогулянку. По дорозі мама розповідала про друзів, яких він знайде у дитячому садочку.

- Мамусю, але в мене є друг - Гавкунчик! Навіщо мені інші друзі?

- Так це ж гарно - мати багато друзів! Це не означає, що ти забудеш Гавкунчика!

В ций момент вони підійшли до садочка. Їм назустріч вийшла пухнаста сіра кішка.

- Доброго ранку! Давай знайомитись. Я - твоя вихователька, мене звуть Пушинка, - промовила вона. - Дивись он там на майданчику інші кошенята, з ними можна потоваришувати та погратись.

Раптом до Кузі підбігло чорненьке кошеня:

- Привіт! Мене звуть Мурзик! Побігли грати в доганялки! - та потягнув за собою.

Мама Мурка помахала синочкові та пішла по справах. Кузі стало сумно, але Мурзик вже квапив його розпочати гру.

Спочатку вони грали в доганялки та схованки, потім в м'яча. Після ігор вихователька Пушинка розповіла цікаву казку "Хто сказав "Мяу"?", потім кошенята попили молочка та лягли відпочивати. Після сну кошенята знов грались. Кузька познайомився з іншими кошенятами - їм було так весело та цікаво один з одним, що Кузька не помітив як прийшов час повертатись додому.

- Мамо, це так гарно - ходити в дитячий садок! -радісно говорив Кузька по дорозі додому. - Треба розповісти про садочок Гавкунчику!

- Я вважаю,що і йому є що тобі розповісти, - сказала мама-кішка.

І дійсно, Гавкунчик вже чекав Кузьку, щоб розповісти про свій день. Вони наввипередки розказували один одному про нових друзів, цікаві ігри та іграшки. Потім до самого вечора грали, але не забули вчасно лягти спати, щоб вранці своєчасно прокинутись та не запізнитись у садочок.

Наступного ранку Кузя встав раніше за маму, попив молочка, почистив зубки і приготувався йти в садочок. Він знав, що його чекає новий незабутній день.

КАЗКА ПРО ДИТЯЧЕ ЛІЖКО

Жило- було собі дитяче ліжко. Воно жило в дитячому садочку, в групі, разом з іншими ліжками. Восени до групи прийшли діти. Ліжка вбралися в чисту, запашну постільну білизну та стали неймовірно гарними.

Кожного дня до них приходили малюки і лягали відпочивати. Ліжка їх дуже лагідно зігрівали. Діткам було тепло та затишно і вони засинали. Ліжка дуже раділи. Але до одного ліжка ніколи ніхто не приходив і воно дуже сумувало.

Йому так хотілось когось зігріти! Так і стояло те ліжко одне-однісеньке, сумне та невеселе. І ось одного дня в групі з'явився новий хлопчик і ліжко нарешті отримало друга. Воно дуже зраділо: "Ура! Тепер я маю кого зігрівати та дарувати сни!". Кожного дня ліжко з нетерпінням чекало хлопчика і намагалось найшвидше зігріти його та подарувати солодкий чарівний сон.

Але щось трапилось і хлопчику перестало подобатись спати в садочку. Він постійно плакав та звав маму. Ліжко дуже засмутилось і з усіх сил намагалось заспокоїти дитину, щоб та нарешті заснула. Але хлопчик не спав.

Ліжко стало побоюватись, щоневдовзі може знов залишитись одне-однісеньке. Кожне ліжко мріє про те, щоб дарувати сон та тепло дитині. І наше ліжко також!

У тебе в садочку теж є ліжко. Воно тебе чекає і дуже радіє коли ти до нього приходиш.

КАЗКА ПРО ПЕЧАЛЬКУ

Жила-була дівчинка Маша. Спочатку вона була зовсім маленькою, а потім росла-росла і підросла. Татак підросла, що можна тепер їй було в садок йти з дітками гратися.Мама і тато так зраділи, що Маша вже велика. Влаштували свято. Мама торт спекла, і Маша навіть сама свічки задувала.На наступний деньМашуня вперше в садок пішла, і так їй там сподобалося,що навіть йти додому не хотіла. Грала з іграшками, їла смачну кашу.

А ще у неї тамдруг з’явився – Семен,такий веселий хлопчисько з кучериками.Цілими днями вони разом грали. Семен сідав на одному кінці кімнати і штовхав Маші велику вантажівку. Марія ловила її, навантажувала в кузов кубики і відправляла до Семена, а він будував велику вежу.Весело їм було разом. Навіть засинати було не нудно, бо ліжечка стояли поряд, і вони разом закривали очі і спали.

І ось в один осінній дощовий день, коли листя стало зовсім жовтим,вітер приніс в дитячий садок Печальку. Вона була така маленька, сіренька, як мікробик,влетіла у кватирку і сховалась в кишеньку до Маші. І тут Марію як підмінили.Стало їй сумно, вона чомусь засмутилася, про маму згадала і давай плакати. Всі хлопці і вихователька її заспокоювали, заспокоювали … А слізки самі собою все одно капали, так кап-кап-кап … І все Маша знає, що мама скоро прийде, просто сходить на роботу, потім купить смачний йогурт і прибіжить за Машею. Знає це Маша, а все одно чомусь сумно – хочеться, щоб мама самезараз прийшла … А це все сумна Печалька сидить у кишені і Машу засмучує, плакати змушує.

Семен Машу намагався розвеселити:і в “Коровай” пропонував пограти, ляльку їй в колясці прикотив – а Маша все одно сумна. І тут Семен побачив, що у Машуні оченята зовсім мокрі. І вирішив їй допомогти:– Дай, – каже, – я твою хустинку дістану, і слізки витру, не плач!

Витягнув Сема Машину хустинку, разом з нею Печальку з кишеньки і витрусив, і вона знову в кватирку полетіла. А Маша тут же посміхнулася, а потім засміялася і стала знову весела. А Семен та інші хлопці, звичайно, дуже зраділи, що Печалька зовсім полетіла.

З тих пір Маша завжди свою кишеньку перевіряє, чи не застрягла там Печалька і ніколи в садочку більше не сумує.

ЯК МАЛЕНЬКЕ ПОРОСЯТКО ПІШЛО У САДОЧОК

Маленьке поросятко жило з мамою і татком і було дуже веселою дитиною.

Одного разу мама-свинка сказала малюку, що вони підуть на екскурсію в дитячий садочок.

Вставши зранку і гарно поснідавши, поросятко з мамою вирушили на екскурсію.

Зайшовши на територію садка, поросятко побачило гірки та гойдалки, розмальовані альтанки, симпатичні лавочки, схожі на різних звірят.

А в приміщенні пахло свіжими булочками і смачною кашкою, чувся дитячий сміх.

У кімнаті, куди мама привела свого малюка, сиділа групка звіряток, серед яких руденька білочка, сіреньке зайченя, маленька лисичка з цікавими очима, ведмежатко, їжачок та пара цуценят.

Всі радо прийняли поросятко в свою гру. А скільки різних іграшок було у дітей.

Після гри всі діти уважно слухали мудру сову, що була їхнім вихователем. Вона читала малюках казку про пригоди мореплавця Синдбада. Всі звірята захоплено слухали і мріяли теж поїхати в подорож.

Потім малюки пішли гуляти на вулицю. Дехто з них катався на гойдалці, кілька сиділи на лавочці і розмовляли, інші грали в гру, а дехто збирав листя жовте чи багряно-червоне.

Обід був смачним і поживним. Діти обговорювали казку і пригоди на вулиці.

Після обіду сова сказала, що всім треба поспати, щоб набратися сил.

А потім малюки співали і малювали.

Ввечері поросятко розповідало про день,проведений у садочку, таткові. А перед сном малюк сказав:

-- Мені так сподобалось. Я хочу ходити в садочок щодня.

І його бажання здійснилось.

КАЗКА ПРО ЗАЙЧЕННЯ ЯКЕ БОЯЛОСЯ, ЩО МАМА ЙОГО ЗАБУДЕ В ДИТЯЧОМУ САДКУ

Одного разу Зайчик і мама-зайчиха йшли в дитячий садок. Зайка дуже переживав і засмучувався, що мама його не забере ввечері з дитячого садка. Він весь час запитував: мама, а ти ввечері мене забереш? - Звичайно, заберу тебе, Зайка. Я обов'язково прийду за тобою після роботи. Але зайка все ніяк не міг в це повірити і питав все знову і знову.

Випадково цю розмова почуло Слоненя. Він ходив у ту ж групу, що і Зайка, і запитав у Зайчика на прогулянці:

- Зайка, невже ти боїшся, що мама тебе не забере додому?

- Так, я дуже боюся, що мама залишить тут мене, - відповів Зайчик.

На це Слоненя сказав: - Ти чого, Зайка? Такого не може бути. Всіх діток ввечері забирають додому мами і тата. Вночі дитячий сад абсолютно порожній. Тільки вранці приходять дітки.

Зайка запитав: - Зовсім-зовсім порожній?

Слоненя відповів: - Зовсім зовсім. Дітки тільки вранці приходять в садок. Ось давай з тобою ввечері подивимося, чи заберуть абсолютно всіх діток додому.

Коли ввечері звірятка повечеряли, то Слоненя і Зайченя стали чекати, кого ж заберуть першим.

У цей день першу забрали кішечку.

За нею прийшла мама.

Потім забрали ведмедика, левенятко, білочку, кролика, мишку і пінгвіна.

Всі були дуже раді, що за ними прийшли мама і тато. Кого ж забрали останнім, Слоненяті і зайченяті не вдалося подивитися.

Так як за ними теж прийшли мами. І вони з радістю побігли додому.

Зайчику так подобався цей момент, коли мама його забирала ввечері додому. Він був такий щасливий і ввечері розповідав мамі, що ж у нього сталося цікавого за весь день в дитячому садку.

КАЗКА ЯК МАРИНА В САДОК ХОДИЛА

Жила - була на білому світі дівчинка Марина. Було Марині три рочки, і вона страшенно не любила ходити в дитячий садок. Щоранку просила вона батьків дозволити їй залишитися вдома. Батьки дуже засмучувалися від таких слів дочки.

І ось одного разу мама дозволила Марині залишитися вдома. День вдома тягнувся якось незвично довго.

Дівчинка тинялася з кутка в куток, грати з іграшками їй набридло, від телевізора вона втомилася, а просити маму пограти з нею або сходити погуляти, їй не хотілося.

І наступного ранку Марина погодилася піти в сад. Коли вона зайшла в групу всі діти закричали:

- Ура! Марина прийшла! Чому тебе вчора не було? Ми всією групою ходили в цирк! На веселу виставу! Було так здорово!

Прикро стало Марині: адже їй так сумно було вдома, коли її друзі були в цирку.

Не довго ходила Марина в садок,та знов стала пручатись.

І на цей раз мама дозволила доньці залишитися вдома. І знову тягнувся день, і здавалося дівчинці, що він ніколи не закінчиться.

На другий день Марина повернулася в садок.

Діти навколо знову обговорювали щось цікаве.

- Марина! Ми всією групою їздили на дитячу залізницю і там каталися на поїзді ... а потім гуляли по парку! .. а в парку зустріли білочку! ... а в дитячому поїзді є зручні столики ... а хлопці-провідники розповіли веселу історію ... а поїздом керував теж хлопчик , йому всього 13 років! ... - захлинаючись розповідали діти.

До сліз стало прикро дівчинці: як же так, знову вся група раділа і обговорювала цікаві події, а до Марини нікому не було діла ...

День за днем Марина знову ходила в садок.

Довго чи коротко, тільки знову Марина маму просить:

«Мамо, можна я вдома на деньок залишуся?»

- Залишайся, - відповіла мама, - але пам'ятай, що це було твоє рішення.

Коли Марина через день знову з'явилася в групі, то побачила, що на поличці стоять дуже красиві фігурки з пластиліну - і зайчик там, і лисичка, і ведмежа! ..

- Ой, краса яка!!! - захоплено завмерла Марина.

- Дивись, Марина, цього зайчика я сама зліпила! - сказала дівчинці подружка Оксана, вказуючи на того самого зайчика, який так сподобався Марині,

- до нас вчора спеціальний вчитель приходив і показував, як це зробити! А це ведмежа Андрійко зліпив, он ту лисичку - Танюша.

І не витримала Марина - заплакала: «Ну чому ж я завжди все найцікавіше пропускаю!? Не буду більше садок пропускати!»

З цього самого дня Марина завжди ходила в дитячий садок, і навіть якщо хворіла, то завжди намагалася швидше вилікуватися, щоб не пропустити чогось цікавого.