24 лютого. Ретравматизація

Напередодні 24 лютого у багатьох із нас починається ретравматизація.

Ретравматизація — це усвідомлене чи неусвідомлене нагадування про пережиту травму, яке приводить до відкриття старих емоційних ран та повторного переживання початкового травматичного досвіду.

Травматичні події викликають складні переживання та залишають свій слід – часто на усе життя. Не пережиті, витіснені переживання можуть глибоко сховатися, здаватися давно забутими і повернутися часто в неочікуваний момент.

Переважно основною причиною такого повторного повернення в травматичний стан є ретравматизація. Це може бути подія, яка переносить нас у минуле

Ми від природи (біологічно) маємо рису, яка називається негативна упередженість (або упередження негативу чи negativity bias).

Наші мозок і нервова система еволюційно створені, перш за все, для нашого виживання (а вже потім – для решти приємних моментів ), тому, скануючи середовище, ми свідомо і несвідомо завжди більше звертаємо увагу на негативне, небезпечне, загрозливе, неприємне. І часто забуваємо, що є також приємне.

Погана новина в тому, що функцію автоматичного перемикання на позитивне природа нам не активувала. Хороша – в тому, що ми все одно можемо нею користуватися. Але для цього потрібна усвідомленість

Усвідомленість – це перший крок до стійкості і благополуччя (не до радісних обставин довкола, а до того, як ми себе почуваємо ПОПРИ чи навіть УСУПЕРЕЧ обставинам). Усвідомленість – це активна допитливість і цікавість до себе. Як мені зараз? Емоційно? А в тілі? Де я напружилася? (О, давай розпружуся). А де мої плечі? А щелепи? А чому так?

І головне питання до себе: «Я хочу залишатися в цьому стані напруги / самовідчуттях стресу / неприємних відчуттях, чи хочу це змінити і собі допомогти?»

Плекаючи стійкість, ми не заперечуємо своїх страждань і травматичних досвідів. Але ми можемо вибрати не занурюватися в них.

У нас завжди є вибір, де бути увагою, енергією і усвідомленістю. У відчуттях болю й стресу чи відчуттях благополуччя. Другі є в кожному тілі, навіть якщо їх не зразу можливо знайти. Тут потрібна робота. Але вона дає плоди. Так вибудовується стійкість.

Шлях до стресостійкості непростий, але можливий.

Не дозволяйте затягувати себе в біль, хай яким великим він є.

Як впоратися зі стресом: техніки швидкої самодопомоги

Прогресивна м’язова релаксація (метод Е. Джекобсона)