Ранній вік – найсприятливіший час для формування психіки дитини

Ранній вік — своєрідний і неповторний етап у житті людини. "Те, чого дитина не набула в ранньому дитинстві, надовго залишається прогалиною в наступні періоди, а подекуди й на все життя",— писав один із фундаторів теоретичних досліджень раннього дитинства М. Щелованов. У ранньому дитинстві закладаються основи всього подальшого розвитку людини.

Особливості та рівень розвитку дитини визначають умови її життя, виховання, навчання насамперед у родині, бо саме мама і тато є першими вихователями маленької людини. Сучасне життя зумовлює великі відмінності в тому, як виховуються діти в різних сім'ях, яких знань та вмінь вони набувають.

На жаль, почасти саме батьки, їхні "дорослі" негаразди, незнання особливостей нервово-психічного розвитку дитини та її виховання призводять до проблем та вад у розвитку малюка.

Серед сучасних батьківських негараздів, які провокують проблеми дітей, можна назвати такі:

♦ Знервованість батьків, пов'язана з виконанням професійних обов'язків та сімейними справами.

♦ Небажання змінити свій спосіб життя після народження дитини (пристосування малюка до режиму дорослих; надранній вихід мами на роботу і перекладання догляду за дитиною та її виховання на бабусю чи няню; відмова від грудного вигодовування; постійне використання памперсів аж до 3-4 років тощо).

♦ Нерозуміння масштабності раннього дитинства, а звідси — надання переваги догляду за малюком перед його вихованням та розвитком.

♦ Надмірна заклопотаність хатніми справами, а як наслідок — звинувачення малюка у неслухняності, вередуванні, невмінні почекати або зайняти себе самостійно.

♦ Елементарна педагогічна неграмотність батьків:постійна тривожність ("чи правильно розвивається мій малюк"), але без намагання якось змінити ситуацію накраще; завищені вимоги до розвитку дитини; або, навпаки, знижені: милування малюком, уседозволеність.

♦ Покарання, в тому числі й фізичне, залякування, підвищений тон як норма спілкування з дитиною.

♦ Небажання та невміння взаємодіяти з дитиною, виходячи з її інтересів, уподобань тощо.

♦ Налаштованість батьків у вихованні та розвитку дитини на виконання власних бажань, потреб, нереалізованих у власному дитинстві (навчання англійської мови, орієнтування на свої уподобання під час купівлі іграшок; надмірне загартовування без урахування при цьому бажань дитини), що й призводить до негативних емоційних переживань.

♦ Надання переваги надранньому навчанню, зокрема читання, математики, іноземної мови, —уже з 2-3 років. Некритичне слідування "моді" у розвитку дітей.

♦ Конфліктні стосунки у сім'ї.

♦ Розлучення батьків та повторні шлюби тощо.

Отже, багато труднощів у розвитку малюків зумовлені проблемами самих дорослих. А нехтування закономірностями психічного розвитку призводить до значних викривлень у становленні психіки маленької дитини.

Особливості раннього віку - це інтенсивний темп як фізичного, так і нервово - психічного розвитку, надзвичайна вразливість організму, нервової системи, психіки малюка, вища нервова діяльність дітей ран­нього віку характеризується неврівноваженістю основ­них нервових процесів: процеси збудження превалю­ють над гальмуванням. Маленьким дітям легше щось зробити, аніж утриматися від дії, вони не здатні очікува­ти. Не можна також вимагати від малят і швидкого при­пинення дій, миттєвого реагування на заборони чи накази, оскільки вони неспроможні на це через слабку рухливість нервових процесів. Тож, налаштовуючи дитину на якісь дії, слід ураховувати певну відстроченість у реакціях. Усі реакції, дії малю­ка, стійкість його уваги, працездат­ність залежать від того, чи подо­бається йому це, чи цікаво, чи отримує він задоволення. Він зас­воює те, що його зацікавило, емо­ційно привабило, відповідає його бажанням та потребам. Крім того, характер­ною є емоційна залежність від настрою дорослих та інших дітей, легка змінюваність емоційного ста­ну. Навіть незначний (з погляду до­рослого) привід може спричинити зміну веселого настрою на плач і навпаки. Імпульсивність поведін­ки проявляється в миттєвому на­пруженому бажанні отримати пев­ний предмет, виконати якусь дію саме в цей момент. Крім зазначених особливостей, необхідно врахову­вати провідні характеристики психічного розвитку дитини, до яких належать, зокрема, тип провідної діяль­ності; новоутворення віку.

Предметна діяльність, провідна раньому віці, "тягне" за собою психічний розвиток, як особистісний, так і інтелектуальний. В особистісному плані ма­люк засобами предметної діяльності відкриває власні можливості, що стимулюють його самостій­ність і зрештою приводять до відкриття власного "Я". Отже, предметна діяльність стимулює роз­виток усієї пізнавальної сфери малюка. Оволодіння предметною діяльністю починається зі спільних дій дорослого і малюка. По­тім з'являються частково розподілені дії, коли дорослий лише допомагає, спрямовує рухи малюка. І вже пізніше з'являються самостійні власні дії дитини, які вона вико­нує за показом, а пізніше й за словесною інструкцією дорослого. Предмети, якими оволодіває дитина, є здебільшого побутовими, що сприяє розвитку самостійності та само­обслуговування. З іншого боку, не треба придумувати якихось спеціальних занять щодо оволодіння предме­тами. Варто лише дозволити дитині бути не просто спос­терігачем, а й активним учас­ником усіх побутових про­цесів.

Важко переоці­нити роль предметної діяль­ності у психічному розвитку дитини. На думку В. Ільїної саме вона є локомотивом цьо­го розвитку. Беручи участь у її становленні, близький до­рослий тим самим сприяє всьому ходу психічного роз­витку малюка.

Спілкування дорослого з дитиною має над­звичайне значення для її психічного розвит­ку.

Отже, дорослі повинні створити певне середовище, яке забезпечувало б розвивальний ефект: щоб задовольнялися дитячі інтереси, враховувалися ві­кові особливості діяльності малюка, стимулювалася б його власна активність. Це середовище має бути зорієн­тованим на зону найближчого розвитку — містити у собі як уже відомі об'єкти, так і ті, що потребують досліджен­ня. Наголосимо: за наявності суто предметних характе­ристик середовище буде розвивальним лише за ак­тивної участі дорослого у справах дитини та активного мовленнєвого спілкування з нею.

Маємо розуміти: можливості дитини обмежені ві­ковими психофізіологічними особливостями. Насам­перед виходимо з того, що малюк інтенсивно росте й розвивається; дозрівають його мозок та нервова систе­ма, працездатність якої обмежена, а функціональні особ­ливості ще не склалися. Чим менша дитина, тим більше рівень зрілості її центральної нервової системи обме­жує її пізнавальні можливості, тому ні в якому разі не можна на цьому етапі форсувати розвиток, переван­тажувати мозок малюка. Тож, запроваджуючи інтен­сивні програми в роботі з дітьми раннього (а також дошкільного) віку, маємо зважати не тільки на те, чого здатні досягти діти, а й на те, яких фізичних і нервово-психічних зусиль їм це вартуватиме.

Маємо підсумувати: недооцінка масштабності суто пси­хологічних змін, які відбуваються в період раннього ди­тинства, призводить до того, що далеко не всі резерви цього віку реалізуються. Більше того, багато можливос­тей лишаються нерозкритими. Кожний віковий етап має власну цінність, і тільки оптимальне використання всіх наданих ним можливостей дійсно забезпечує розвиток психіки дитини та становлення її особистості.